Давно я не постила ничего интересного...

[aldanare]

Mea culpa, mea maxima culpa - с суч-укр-литом я знакома крайне слабо. Если б не производственная необходимость - не была бы знакома вообще. Хотя... язык-то все равно как-то надо было учить :)
И практически все то, что мне попадалось, не произвело никакого впечатления. Абсолютно.
Исключение на меня свалилось пару месяцев назад. Звать исключение Таня Малярчук, и ее книжка "Сгори вниз (книга страхів)" - мое первое украиноязычное открытие. Жутенькая вещь, холодными лапками лезущая в подкорку. Потусторонняя проза. Изумительная.

На презентации книжки мне удалось отловить авторшу. Забавно: я с ней на "ты" как с ровесницей (Таня на год меня младше), она со мной на "Вы" по каким-то одной ей ведомым причинам.
В самом начале интервью у диктофона сдохли батарейки. Вот вам и украинская мистика.
Пришлось искать малярчуковский мыл и присылать вопросы.
То, что получилось - вывешиваю.
ИМХО, потрясающий контраст между тем, как человек пишет и как говорит. Это две разных Тани Малярчук.

– Якими є твої перші спогади дитинства? В якій атмосфері ти виховувалась?

– Перший яскравий спогад дитинства – це як я тікала з дитсадка. Вихователька довірила мені піти пошукати в пісочниці загублене відерце. Я відерце знайшла, а потім раптом подумала, що так само можу і втекти. Напевно, це був мій перший асоціальний вчинок, коли я цілком усвідомлювала, що тікати з дитсадка не можна, але дуже хочеться – “і що вони мені зроблять?!”. Тоді, правда, я не знайшла дорогу додому і до ночі каталася в тролейбусах, аж поки не заснула в одному з них.

Так я і виховувалась – мені було добре, мене всі любили і вважали розумною дитиною, тато вечорами сидів на кухні і розповідав про космос і зірки – словом, класична радянська ідилія у стилі журналу “Тєхніка маладьожі”. Але час до часу в мене з’являлось непоборне бажання тікати. Тому, очевидно, я й почала писати :)

– Чи пам’ятаєш ти часи “перестройки”? Які спогади пов’язані з цим часом?

– У великій і щасливій країні рад я прожила вісім років, і пам’ятаю їх дуже добре. Правда, оскільки я була ще зовсім дитиною, то спогади всі якісь казові, напівфантазійні.

Я не маю образи на ті часи. Окрім кількох вистоювань в черзі за маслом і того, що у батьків постійно не було грошей, нічого трагічного я тоді не переживала. Навпаки. В мене була логарифмічна лінійка, з якою я гралася у машину часу – “їздила” на ній то до Бразилії, то до Москви. В мене була радіола (!), в мене були білі капронові колготки, які я постійно дерла.

Єдине, через що я страждала, це жуйки. Я була якась вічно на них голодна. Одну я жувала два тижні, а потім сховала на чорний день і знайшла через десять років.

– Яки книжки, фільми, музика подобались тобі в дитинстві – і зараз?

– Читала я все підряд, дивилася все підряд, а слухала виключно свою радіолу (!). Коли я залишалась сама вдома, то могла разів двадцять переслуховувати “Арлєкіна” Алли Пугачової, і ще “Сіній тєплоход”, “Птіцу Щастья”, ну і, звичайно, “Брадягу” Анни Герман. Зараз я стала значно перебірливіша :)

– Як би ти охарактеризувала своє покоління? Чим воно відрізняється від інших?

– Моє покоління однозначно не втрачене, але й дуже багато від нього теж не треба очікувати. Покоління зламу – напевно, так його треба назвати. Ніби і вільні, і мудрі, і сильні, війни не знали, голоду не знали, всяких там переслідувань, але генетична пам’ять ще дуже свіжа. Страх і неповноцінність проявляється у підсвідомих речах. Принаймні так є зі мною. З іншого боку це і добре, бо страх провокує креативність, таку собі захисну реакцію.

– Чи є рідні Карпати для тебе якимось “місцем сили”?

– Швидше місцем безсилля. В Карпатах найбільше усвідомлюєш свою нікчемність і незначимість. В Карпатах ти комаха, але комаха щаслива. Там перестаєш чогось хотіти і просто живеш. В тебе є мета, наприклад, дійти до Попа Івана, або до озера Несамовитого, і ти йдеш, поволі, крок за кроком, без якихось амбіцій, які аж до нудоти притаманні сучасному світові. В Карпатах ти не сучасний, але природній.

Я думаю, як Карпати зміняться і чи зміняться, коли там запрацює мережа мобільного зв’язку. Чи стануть вони зоною досяжності? Навряд. І це добре, що у твоїй країні є якась абсолютно недосяжна зона, яка вимагає постійного повернення.

– Яку книжку ти мрієш написати?

– Мрію написати ідеальний відсторонений роман про “правду жизні”. Але поки що я не впевнена, що у цій “жизні” є якась правда.

– На твою думку, хто є твоїм “ідеальним читачем”?

– На жаль, я не можу описати свого читача. Хотілось би, щоб він був “універсальним”.

Оригинал интервью - здесь.

Comments

[on-dit.livejournal.com]

ниасилил

[aldanare.livejournal.com]

Охотно верю :) Я же предупреждала - буквы украинские...

[nika-ru.livejournal.com]

+1

[aldanare.livejournal.com]

С ума сойти - почему-то первыми ломанулись "ниасиливать" именно российские френды :)

[tighphanguir.livejournal.com]

Осилил, прочёл, даже не ожидал от себя :)
> Мрію написати ідеальний відсторонений роман про “правду жизні”. Але поки що я не впевнена, що у цій “жизні” є якась правда.
Мощная мысль, чем-то Пратчетта напоминает :)))

[aldanare.livejournal.com]

Пратчетт?.. Сопоставление как минимум забавное, но, пожалуй, не беспочвенное...

Все нижченаписане - ІМХО!

[vates-faith.livejournal.com]

На мій погляд Таня Малярчук - не найкращий автор для початку ознайомлення з суч.укр.літом. Тому що, в контексті цього самого суч.укр.літу вона є вторинною до зубного болю. Це з точки зору творчих ідей. Всі ті ж самі представники "Станіславівського Феномену" перетравлені не надто талановитим (надто не?) графоманським організмом. Не хотілося б когось ображати, але здається хтось просто дуже хотів щось написати, схоже на своїх улюблених атворів, а хтось інший захотів зрубити бабла на модній у вузьких колах шанувальників суч.укр.літу тематиці. Враховуючи вузькість згаданого кола, "бабла" на цьому особливо "не зрубиш". А тому такі профанації виглядають більше ніж дивно.
Не вважай це зверхністю та не сприймай "в багнети", Тарі, але тобі слід почитати більш талановитих українських авторів. Бо якщо люди будуть складати враження про суч.укр.літ. після частування поп-корном Т.М....

Re: Все нижченаписане - ІМХО!

[aldanare.livejournal.com]

Не знаю. Мне она вторичной совсем не показалась - но это, видимо, из-за незнакомства с общекультурным контекстом. Книжка меня _действительно_ зацепила. А вообще молодая она еще, эта Т.М., но это ее единственный недостаток.

Re: Все нижченаписане - ІМХО!

[pan-kotsky.livejournal.com]

А порадьте щось вартісне з укрсучліта, а?

[pan-kotsky.livejournal.com]

Ти почала українську вчити? :) Ого :)

[aldanare.livejournal.com]

Так давно уже... сколько в Киеве живу, столько учу, а ты как думал? :)

[pan-kotsky.livejournal.com]

Не очікував, приємно вражений :)

[pan-kotsky.livejournal.com]

І в зацікавленнях у тебе нічого такого нема

[aldanare.livejournal.com]

Це не зацікавлення, це життєва (і професійна) необхідність :)

[pan-kotsky.livejournal.com]

Бач, зазвичай у людей, що вивчають мову в спільнотах це відзначається щонайменьше через додання ua_mova :)

[aldanare.livejournal.com]

Зовсім не знала про існування цієй спільноти. Чи це обов'язково мати її у френд-стрічці?
Мабудь, я краще "як-небудь так"? :)

[pan-kotsky.livejournal.com]

Та не обов`язково, просто корисно :) Там ще посилання цікаві наведено в описі.

[aldanare.livejournal.com]

Уболтал, чертяка языкастый :)
По крайней мере, гляну, що воно таке...

[pan-kotsky.livejournal.com]

А ще є ru_ua_translate - для перекладу художніх текстів :) Тільки вона напівпритомна наразі.